Залучення працівників до роботи у вихідні та святкові (неробочі) дні За загальним правилом роботу у вихідні дні заборонено, проте у виняткових випадках, установлених законодавством, допускається залучення окремих працівників до роботи в ці дні, але тільки з дозволу профкому (див. ч. 1 ст. 71 КЗпП). Так, відповідно до ч. 2 ст. 71 КЗпП залучення окремих працівників до роботи у вихідні дні допускається в таких виняткових випадках: 1) для відвернення або ліквідації наслідків стихійного лиха, епідемій, епізоотій, виробничих аварій і негайного усунення їх наслідків; 2) для відвернення нещасних випадків, які ставлять або можуть поставити під загрозу життя чи нормальні життєві умови людей, загибелі або псування майна; 3) для виконання невідкладних, наперед не передбачених робіт, від негайного виконання яких залежить у подальшому нормальна робота підприємства в цілому або його окремих підрозділів; 4) для виконання невідкладних вантажно-розвантажувальних робіт з метою запобігання або усунення простою рухомого складу чи скупчення вантажів у пунктах відправлення і призначення. При залученні окремих працівників до роботи у вихідні дні підприємствам слід ураховувати, що зазначений вище перелік виняткових випадків є вичерпним і розширювальному тлумаченню не підлягає, а також те, що деякі категорії працівників забороняється залучати до роботи у вихідні дні за будь-яких обставин. Зокрема, до роботи у вихідні дні заборонено залучати вагітних жінок, жінок, які мають дітей віком до трьох років (див. ст. 176 КЗпП), а також працівників молодших вісімнадцяти років (див. ст. 192 КЗпП). Щодо залучення окремих працівників до роботи у святкові та неробочі дні, установлені ч. 1 і ч. 2 ст. 73 КЗпП, діють такі самі правила, як і щодо вихідних днів. Зокрема, у святкові та неробочі дні допускаються роботи, припинення яких неможливе за виробничо-технічних умов (безперервно діючі підприємства) або у зв’язку з необхідністю обслуговування населення, а також допускаються роботи із залученням працівників у випадках та в порядку, передбачених ст. 71 КЗпП (див. ч. 4 ст. 73 КЗпП). При розробленні наказів про залучення окремих працівників до роботи у вихідні або святкові (неробочі) дні підприємствам також слід ураховувати наведені нижче положення, що випливають із норм чинного трудового законодавства. Так, при залученні до роботи у вихідний день конкретного працівника під вихідним днем слід розуміти саме вихідний день цього працівника, установлений правилами внутрішнього трудового розпорядку або графіком змінності, затвердженим роботодавцем за погодженням з профкомом, оскільки на окремих підприємствах (див. ст. 68 і ст. 69 КЗпП) цей день може не збігатися із загальним (неділя) або загальноприйнятим (субота) вихідним днем. Якщо роботу конкретного працівника у святковий (неробочий) день визначено графіком змінності, то окремого наказу щодо його залучення до роботи в цей день не потрібно. Підприємство не має права залучати до роботи у вихідний чи святковий (неробочий) день увесь колектив працівників підприємства (структурного підрозділу) або оголошувати вихідний день робочим для всього підприємства, оскільки ст. 71 КЗпП допускає залучення до роботи в ці дні тільки окремих працівників, тому в запиті роботодавця на отримання згоди профкому про залучення працівників до роботи в ці дні, та в наказі, що видається з цього приводу, ці окремі працівники має бути перелічено із зазначенням посади (професії) та П. І. Б. Невиконання працівником наказу по підприємству про його залучення до роботи у вихідний чи святковий (неробочий) день при дотриманні підприємством установленого порядку такого залучення є порушенням трудової дисципліни і, відповідно, працівника можна притягти до дисциплінарної відповідальності за це порушення. При цьому слід ураховувати, що працівника в ці дні не можна залучати до роботи, яка не відповідає трудовому договору (див. ст. 31 КЗпП), а в разі відмови працівника виконати наказ про його залучення до роботи, що не відповідає трудовому договору, його не можна буде притягти до дисциплінарної відповідальності за це. Як уже зазначалося, залучення працівників до роботи у вихідні чи святкові (неробочі) дні провадиться з дозволу профкому, проте отримання такого дозволу не потрібне при залученні до роботи в ці дні тимчасових працівників, які уклали трудовий договір на строк не більше шести днів (див. п. 9 Указу № 311). Ураховуючи, що законодавством України працю тимчасових працівників не врегульовано, Указ № 311, хоча і є нормативно-правовим актом колишнього СРСР, діє на території України на підставі постанови Верховної Ради України «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР» від 12.09.91 р. № 1545-XII і діятиме відповідно до прийняття відповідного акта законодавства України. Компенсація за роботу у вихідні та святкові (неробочі) дні Робота у вихідний день може компенсуватися за згодою сторін наданням іншого дня відпочинку (у просторіччі — відгул) або у грошовій формі в подвійному розмірі, при цьому, якщо сторони виберуть грошову компенсацію, оплата за роботу у вихідний день обчислюється за правилами ст. 107 КЗпП, яка регулює оплату роботи у святкові та неробочі дні (див. ст. 72 КЗпП). Отже, як оплачується робота у святкові та неробочі дні? Робота у святковий та неробочий день оплачується в подвійному розмірі залежно від умов оплати праці в такому порядку: 1) відрядникам — за подвійними відрядними розцінками; 2) працівникам, праця яких оплачується за годинними або денними ставками, — у розмірі подвійної годинної або денної ставки; 3) працівникам, які одержують місячний оклад, — у розмірі одинарної годинної або денної ставки зверх окладу, якщо робота у святковий та неробочий день провадилася в межах місячної норми робочого часу, і в розмірі подвійної годинної або денної ставки зверх окладу, якщо робота провадилася понад місячну норму (див. ч. 1 ст. 107 КЗпП). При цьому слід ураховувати, що оплаті в подвійному розмірі підлягають тільки години, фактично відпрацьовані працівником у святковий чи неробочий день (див. ч. 2 ст. 107 КЗпП). Частина 3 ст. 107 КЗпП також передбачає можливість надання працівнику, який працював у святковий чи неробочий день, іншого дня відпочинку (відгулу) за його бажанням, проте слід урахувати, що інший день відпочинку надається працівнику тільки за наявності згоди сторін, оскільки законодавством не передбачено такий обов’язок роботодавця. Як бачимо, спосіб компенсації роботи у вихідний день завжди визначається угодою сторін (незалежно від того, від кого виходить ініціатива), а робота у святковий та неробочий день завжди оплачується в подвійному розмірі і лише по досягненні згоди сторін працівнику за його бажанням (тобто ініціатива має виходити від працівника) може бути надано інший день відпочинку (відгул). Для обліку використання робочого часу всіх категорій працівників (у тому числі у вихідні чи святкові (неробочі) дні) використовуються Табель обліку використання робочого часу та розрахунку заробітної плати (типова форма № П-12) та Табель обліку використання робочого часу (типова форма № П-13, застосовується в умовах автоматизованої системи управління підприємством), затверджені Наказом № 253. Для відображення використаного робочого часу за кожний день у табелі (у формі № П-12 — графи 3, 5, у формі № П-13 — графа 3) відведено два рядки: один — для проставляння умовних позначень видів витрат робочого часу (наведено на титульному листі форми № П-12, застосовуються й при заповненні форми № П-13), а другий — для проставляння кількості годин щодо них. При цьому слід ураховувати, що відмітки в табелі має бути зроблено тільки на підставі документів, оформлених належним чином, тобто підставою для внесення до табеля відміток про відпрацьований працівником час у вихідні чи святкові (неробочі) дні або про надання працівнику як компенсації за роботу в ці дні іншого дня відпочинку мають бути відповідні накази. Так, на підставі наказу про надання працівнику дня відпочинку за роботу у вихідний чи святковий (неробочий) день у табелі можна проставити умовне позначення «вщ» (вихідні (дні щотижневого відпочинку), святкові та неробочі дні, див. титульний лист форми № П-12), а на підставі наказу про залучення працівника до роботи у вихідний чи святковий (неробочий) день у табелі проставляються години, фактично відпрацьовані цим працівником у цей день (див. роз’яснення головного фахівця відділу умов та режимів праці Міністерства праці України в газеті «Праця і зарплата», 2007, № 16, с. 15). При розробленні наказів про компенсацію окремим працівникам їх роботи у вихідні чи святкові (неробочі) дні підприємствам також слід ураховувати наведені нижче положення, що випливають із норм чинного трудового законодавства. Працівник не має права самовільно визначати та використовувати інший день відпочинку (відгул), тому в наказі про надання такого дня доцільно чітко зазначати його конкретну дату, у тому числі і в разі приєднання його до чергової відпустки. Самовільне використання працівником днів відгулів без погодження з роботодавцем визнається прогулом (див. п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.92 р. № 9), тому в цьому випадку роботодавець має право притягти працівника в установленому порядку до дисциплінарної відповідальності.

за роботу у вихідний чи святковий (неробочий) день, незалежно від її тривалості, інший день відпочинку (відгул) надається на повний робочий день, оскільки ст. 72 та ч. 3 ст. 107 КЗпП не передбачають надання частини іншого дня відпочинку (відгулу) і не ставлять тривалість іншого дня відпочинку (відгулу), що надається, у залежність від тривалості роботи у вихідний чи святковий (неробочий) день. При наданні інших днів відпочинку (відгулів) за роботу у святкові (неробочі) дні слід мати на увазі: якщо робота в ці дні провадилася в межах місячної норми робочого часу, то інший день відпочинку (відгул) не надається (див. ч. 5 п. 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24.12.99 р. № 13). Водночас надання працівнику іншого дня відпочинку (відгулу) за роботу у святковий (неробочий) день при перевищенні місячної норми робочого часу не позбавляє працівника права на отримання оплати праці за цей день у подвійному розмірі (див. п. 4 коментаря до ст. 107 КЗпП у виданні «Науково-практичний коментар до законодавства України про працю», В. г. Ротань, І. В. Зуб, Б. С. Стичинський, восьме видання, Київ, видавництво «А.С.К.», 2007). Крім цього, необхідно звертати увагу на те, що подвійний розмір оплати за роботу у вихідні чи святкові (неробочі) дні поширюється тільки на годинні (денні) ставки або відрядні розцінки, а на інші виплати (різні доплати, надбавки, премії тощо) він не поширюється. Слід також ураховувати, що тимчасовим працівникам, які уклали трудовий договір на строк не більше шести днів, за роботу у вихідні чи святкові (неробочі) дні не надаються інші дні відпочинку, а оплата праці за ці дні провадиться в одинарному розмірі (див. п. 9 Указу № 311). У додатках до цієї статті наводяться приклади інформаційно-розпорядчих документів, що оформляються на підприємстві при залученні окремих працівників до роботи у вихідні чи святкові (неробочі) дні.