Тема: Відомості про регіональні особливості оздоблення виробів у українських народних традиціях.

Мета:

Навчальна: засвоєння учнями регіональних особливостей оздоблення виробів у українських народних традиціях; розвивати художній смак; виховувати акуратність і старанність під час виконання вишивальних робіт.

Тип уроку: комбінований.

Структура уроку:

І. Організаційна частина2 хв.

II. Актуалізація опорних знань і вмінь учнів 5 хв.

ІІІ. Мотивація навчальної діяльності учнів1 хв.

IV. Повідомлення теми й мети уроку2 хв.

V. Вивчення нового матеріалу : 30 хв.

1. Відомості про регіональні особливості оздоблення виробів в українських народних традиціях..

2. Правила безпечної роботи та санітарно-гігієнічні вимоги, організація робочого місця.

VІ . Вступний інструктаж5 хв.

VІІ.Практична робота. Вправи на виконання лічильної гладі. 35 хв.

VIІІ. Підведення підсумків уроку7 хв.

ІХ. Прибирання робочих місць і майстерні 3 хв.

Хід уроку

І. Організаційна частина:

1) перевірка наявності учнів;

2) перевірка готовності учнів до уроку;

ІІ. Актуалізація опорних знань і вмінь учнів:

Бесіда:

1. Які види оздоблення ви знаєте?

2. Що вам відомо про вишивку?

3. Які вироби прикрашають вишивкою?

4. Які техніки вам відомі?

ІІІ. Мотивація навчальної діяльності:

Здавна українці славилися на весь світ своїм мистецтвом вишивки. Сьогодні ми з вами долучимося до древніх традицій народу.

ІV. Повідомлення теми й мети уроку.

V. Вивчення нового матеріалу:

1. Відомості про регіональні особливості оздоблення виробів у українських народних традиціях.

Народне прислів'я каже: «Без верби і калини нема України». До цього прислів'я ми додаємо: «Без вишивки,верби і калини нема України». Тому що вишита сорочка і вишитий рушник стали українськими символами - оберегами.

Вишивання як вид мистецтва існує з незапам'ятних часів. Про вишивку згадується в Біблії та «Іліаді» Гомера. Нею, за свідченням Геродота, був прикрашений одяг скіфів. Арабський мандрівник Хстоліття у своїх розповідях свідчить, що руси теж носили вишитий одяг.

Українські вишиванки - історія вишиванки

Багато жінок у наш час вміють і люблять вишивати. Вишивають шовковими нитками, бісером, коштовним камінням, лелітками та іншим. Різноманітні схеми, кольорові нитки та багато іншого є у спеціалізованих магазинах. Я і сама не так давно захопилася цією справою. Це хобі можна назвати своєрідним відродженням традицій. Над цим я і замислилась одного разу, коли узяла до рук голку та нитки. Малюнок наче оживав під моїми руками, а спогади несли мене у дитинство, до бабусі у село. Там я вперше побачила картину, вишиту хрестиком. Як вишивала моя бабуся? Хто вигадав той малюнок? Як вона відтворювала ці кольори?

Ці питання мене дужезацікавили, і я дещо змогла взнати. А може вам також буде цікаво Просто подивитися, які візерунки були притаманні для тієї області, де ви мешкаєте? Отже, почнемо.

Цей вид мистецтва (вишивка) виник давно. Але хто і коли саме вперше здогадався втілити в узори красу рідної природи, свої переживання та відчуття, ми ніколи не зможемо довідатися. На жаль, тканини та нитки недовговічні, тому наука не може точно визначити час виникнення цього мистецтва. Зразки найдавнішої вишивки у музеях Європи відносять до V ст. н. е., а пам'ятки української вишивки збереглися лише за кілька останніх століть.

Дані археологічних розкопок, свідчення літописців і мандрівників минулого доводять нам, що початки мистецтва вишивання на території, яку займає сучасна Україна, сягають сивої давнини і розвиток його не переривався ніколи - починаючи з незапам'ятних часів і до наших днів.

Наприклад, у часи Київської Русі мистецтво художньої вишивки дуже високо цінувалося. Сестра Володимира Мономаха Анна-Янка організувала в Києві, в Андріївському монастирі, школу, де молоді дівчата вчилися вишивати золотом і сріблом.

Археологічні розкопки підтверджують значне поширення вишивання у стародавньому Києві: на фібулах і срібних браслетах XIII ст. зображено постаті в сорочках з широкими вишиваними манишками.

В Іпатіївському літописі від 1252 р. говориться, що князь Данило Галицький під час зустрічі з королем був одягнений в кожух, обшитий золотими плоскими мережками.

На рубежі ХУІ-ХУП ст. починається могутня хвиля відродження української культури, розвитку різних видів мистецтва, в тому числі й вишивання. Арабський мандрівник Павло Алепський, який у 1654 та 1656 рр. проїздив через Україну, описуючи побут українців, зазначав, що у дочок уманських міщан та київських вельмож головні убори гаптовані золотою ниткою.

У ХУІІІ-ХІХ ст. майже в усіх поміщицьких господарствах та при монастирях існували майстерні художньої вишивки, вироби яких не лише використовувалися для власних потреб, а й частково йшли на продаж.

З другої половини XIX ст. мистецтво вишивання поступово виходить за межі хатнього ремесла і подекуди набирає форм кустарного промислу. Виникають артілі та перші кооперативні об'єднання вишивальниць. Подекуди цілі села жили цим промислом.

Вишиванням споконвіку займалися жінки. Це чудово робила прекрасна Олена, винуватиця Троянської війни. Дар вишивання греки пов'язували з ім'ям мудрої богині Афіни. У середні віки вишивка стала улюбленим заняттям королев і принцес, придворних дам і черниць. У добу Відродження малюнки для вишивок робили Ботічеллі, Дюкер і Рафаель. Жаданою і дорогою гостею була вишивка у кожній українській хаті.

Українська рідна хата,

Вишивки у ній багато.

На столі там хліб лежить,

І цим родина дорожить.

Протягом багатьох віків у кожного народу виробляється певна методика виконання, колорит і характер орнаменту. Майже кожна область, кожен район, а часом окремі села з покоління в покоління, від матері до дочки надавали перевагу тому чи іншому візерунку, барвам. Тому за кольором, орнаментом, способом розміщення орнаменту на виробах, фактурою вишивки можна визначити місця її виготовлення.

Про українську вишиту сорочку складено чимало легенд, пісень, написано багато віршів. Розмаїта кольорова гама українських народних вишиванок, але переважають у них два кольори – червоний і чорний. Синонімом першого є любов, а другого – журба, радість і смуток, весілля і печаль. Ці почуття в житті пов'язані. Все це відображено у Борщівській сорочці.(легенда про борщівську сорочку)

Як розповідає давня легенда, домінуючий чорний колір вишиття повя"заний з конкретними подіями нашої трагічної історії. У 15-17 ст. Борщівський край був постійним об'єктом нападів турків і татар. Вороги безжально спустошували і грабували села, забирали у полон населення. Після одного з таких нападів у кількох наддністрянських селах загинули всі чоловіки. Тоді дівчата і жінки, оплакуючи свої гіркі долі, поклялися протягом кількох поколінь носити траур за загиблими коханими і вінчатися у сорочках, вишитих чорними нитками. І клятву виконали.

Особливу цінність і нині має давня бабусина й прабабусина сорочка. Саме вона цінується і в Україні, і за кордоном. Відома як "борщівська бавляна сорочка", шита "по руках".Найголовнішими її ознаками є біле домоткане, вишиття грубою вовняною ниткою-"чорною бавгіою". Саме ті жінки, які вишивали такі сорочки у 20-30 роках минулого століття, були останнім поколінням, пов"язаним дивною, але благородною обіцянкою.

Рідними серцю візерунками прикрашали українки свій одяг і одяг своїх рідних. Як то було гарно і мило, коли наші люди йшли у свято до церкви,до школи у вишиванках. При цьому кожна жінка пишалася своїм виробом. Вишиванки були чарівні, барвисті, промовисті своїм орнаментом та кольорами, де кожна квіточка, листочок, кривулька мала своє значення.

В Україні умовно здійснено етнографічний поділ на такі регіони: Середня Наддніпрянщина, Полісся, Поділля, Південь України, Карпати, Слобожанщина. Такий поділ регіонів не має чітких меж і в різних джерелах вони можуть мати різні назви. Своєрідність художнього вирішення одягових та інтер'єрних тканин у кожному регіоні виявилась у характерних орнаментальних мотивах і композиціях, усталеній колірній гамі й специфічних техніках виконання.

Крім технік вишивання, поширених тільки у певному регіоні, існують такі, які використовуються по всій території України. Однак у кожній місцевості вони мають різну кольорову гаму. Так, на Полтавщині вишивки вирізуванням і виколюванням завжди білого кольору; на Київщині — червоного, іноді чорного; на Поділлі — багатоколірні (найчастіше поєднується червоний, чорний, білий та жовтий кольори).

До СередньоїНаддніпрянщини(додаток 1) належать райони, розташовані середній течії Дніпра. Цей регіон є центром давньоруської народності, її культурного життя. Вишивкам цього регіону властиві пишні вишукані рослинно-геометризовані орнаментальні мотиви з квітками, листям, бутонами. Вироби, в основному, оздоблюють гладдю, занизуванням, набируванням та хрестиком. Основні кольори вишивок — білий, коралово-червоний, відтінений чорним.

Для Київщини типові техніки «набирування», «хрестик», характерна двоколірна червоно-чорна вишивка іноді з додаванням тре­мо кольору — жовтого або зеленого.

На Середній Наддніпрянщині виділяються полтавські вишиванки. Вони відзначаються ніжною гамою, побудованою на вишука­ному поєднанні білого та м'яких пастельних кольорів. Використо­вуються всі відтінки блакитного, вохряно-золотистого, зеленого, сірого. Для цієї місцевості властиві такі техніки: «вирізування», «виколювання», «верхоплут», «насилування», «мережка», «стебнівка», «гладь», «солов'їні вічка», «зерновий вивід» та ін. Оригіналь­ними також є рушники, оздоблені композиціями вазонів тощо. Орнамент із симетрично розташованими квітками, листям, бутона­ми, пташками зорієнтований до центра рушника. Краї з усіх боків облямовані в'юнцем зі спорідненими мотивами.

Споконвічні ліси й болота українського Полісся (додаток 2), його ландшаф­ти та клімат, віддаленість від промислових і культурних центрів зумовили збереження найдавніших елементів у народному мистецтві. Вишивка цього регіону проста й чітка за композицією. Домінуючим є найдавніший монохромний (однотонний) геометричний орнамент. Переважає червоний або вишневий колір, який часом доповнюється синім або чорним. Поширені техніки поверхневого шва — «занизування», «насилування», «дрібний хрестик».

Своєрідною вишивкою здавна відома Волинь. Візерунки геометричні, дуже чіткі і прості за композицією. Чіткість ритму посилається одноколірністю вишивок, виконаних червоною ниткою на біло-сірому фоні полотна. Вишивки північної Волині відзначаються вишуканою простотою. У південних районах області переважають рослинні мотиви квіток, ягід, листя. Основний колір - червоний, який іноді доповнюється вкрапленням чорного, синього або зеленого. У вишиванні застосовують техніки «нанизування», «хрестик», «верхоплут», «насилування».

Для Чернігівщини характерні «білі вишивки». Геометричний або геометризований рослинний орнамент вишивають білими ціпками, часом із вкрапленням червоного та чорного. Найбільш класичною для оздоблення сорочок є техніка «набирування» дуже дрібними суміжними стібками, що нагадує бісерні вишивки. Особливими декоративними якостями вирізняються чернігівські рушники з геометризовано-рослинними мотивами (розетами - квітками, букетами, вазонами) та фігурними зображеннями (птахами, людьми) тощо. Улюбленими техніками вважаються: «гладь», «вирізування», «вирізування з лиштвою», «штапівка», «мережка», «хрестик», «качалочка» та ін.

Класичною технікою Поділля є «низь», яку виконували одним або двома кольорами (червоним і чорним). Стібки лягають густими, насиченими лініями геометричного орнаменту (додаток 3).

Велике багатство технік вишивання характерне для Вінниччини: «низь», «хрестик», «стебнівка», «насилування», «верхопрут», «зерновий вивід», «вирізування», різноманітні види чорних, білих та кольорових «мережок». Поряд з основними швами застосовуються й допоміжні – «штапівка», «стебнівка», контурні шви, якими обрамляють та з'єднують окремі елементи композиції.

Слобожанщина охоплює східну частину України. Техніка вишивання цього регіону має багато спільного з усталеними формами вишивки центральних областей України, але їй властиві й цілком своєрідні поліхромні (багатокольорові) орнаменти, що виконуються технікою дрібного «хрестика», «півхрестиком» і «гладдю» (додаток 4). Колорит оздоблення яскравий, із перева­жанням червоного кольору. Орнаменти здебільшого виши­вають грубою ниткою, завдяки чому узори справляють враження рельєфних. Рукави жіночих со­рочок прикрашають орнамен­тальними мотивами, розміще­ними в шаховому порядку, а також з акцентом декору на вузькій частині рукава.

У Карпатському етнографіч­ному регіоні виділяються три основні підгрупи: Прикарпаття, Карпати та Закарпаття.

Майже кожна хата у західних областях України нагадує своє­рідний музей народного мистецт­ва. Всі речі повсякденного вжитку прикрашені різноманіт­ними візерунками, вишивками, художнім розписом, різьбою тощо. Кожне село відрізняється від інших своєрідністю використання технік вишивання, багатством орнаментальних композицій та неповторністю кольорів. Характерною особливістю вишивки Карпатського регіону є поєднання рослинного, зооморфного і геометричного орнаментів смислове значення яких сягає глибинних джерел. (додаток 5).

Вишивки виконують нитками різного кольору: червоного, помаранчевого, зеленого, жовтого і чорного. Така колористична різноманітність у вишивці поєднується гармонійно. Типовою є вишивка вовняними нитками згущеними стібками: окремі елементи обводять кольоровими нитками, що забезпечує високий рельєф та кольоровий ефект. Такі вишивки розміщують уздовж усього полотна повздовжніми або скісними смугами.

Карпатський регіон характеризується використанням таких технік вишивання, як: «кучерявий стіб», «насилування», «штапівка», «качалочка», «стебнівка», «гладь», «низь», «вирізування», «виколю­вання», «хрестик» та ін.

Південь–етнографічний регіон України, заселений в основному вихідцями з Середньої Наддніпрянщини та Поділля, тому тут збереглися особливості оздоблення виробів, характерні для цих регіонів.

Специфіка культур переселенців зумовили неоднорідний характер вишивок Півдня. Це пояснюється збереженням традицій рідного краю як українцями, так і переселенцями - росіянами, поляками, молдованами та ін. З часом традиційний декор втрачається, одяг шиють з яскравих, квітчастих фабричних тканин. Переважають такі техніки вишивання, як: «гладь», «стебловий шов», «ланцюжок». Їх використання дає великі можливості для вільного перенесення різноманітних орнаментальних мотивів на фабричні полотна.

Нині дослідженнями з етнографії займаються інститути Академії наук України, етноцентри, музеї, навчальні заклади,які видають наукові записки, монографії, науково-популярні журнали, методичні посібники тощо. Народознавчі студії друкують журнали «Народна творчість та етнографія», «Родовід», «Берегиня», «Український світ», «Пам'ятки України», «Українська культура» та інші видання, серед яких і регіональні.

VІ. Вступний інструктаж

ІНСТРУКЦІЯ З ОХОРОНИ ПРАЦІ ПРИ ВИШИВАННІ

1. ВИМОГИ БЕЗПЕКИ ПЕРЕД ПОЧАТКОМ РОБОТИ.

1.1. Правильно одягніть спецодяг (застебніть його на всі ґудзики, сховайте волосся під головний убір).

1.2. Ретельно підготуйте своє робоче місце до безпечної роботи.

1.3. Уважно вислухайте вчителя й отримайте завдання на урок.

1.4. Підготуйте до роботи свій інструмент і пристрої, впевнившись у їх справності.

1.5. Забороняється розпочинати роботу без дозволу вчителя.

2. ВИМОГИ БЕЗПЕКИ ПІД ЧАС РОБОТИ.

2.1. Під час практичної роботи учні виконують тільки ті види робіт, які доручив учитель.

2.2. Використовуйте справний, добре налагоджений інструмент.

2.3. Використовуйте інструмент за призначенням. Інакше можна не тільки зіпсувати його, але й отримати травму.

2.4. Зберігайте голки і шпильки в спеціально відведеному місці.

2.5. Не залишайте голки на робочому місці.

2.6. Не беріть голки та шпильки до рота.

2.7. Не користуйтеся для шиття іржавими голками.

2.8. Виконуйте шиття з наперстком.

2.9. Не відволікайтесь під час роботи і не відвертайте увагу інших.

2.10. Утримуйте робоче місце в чистоті.

2.11. Дбайливо ставтесь до устаткування, приладів, інструментів.

2.12. Інструменти загального користування беріть із дозволу вчителя і відразу після користування повертайте їх.

3. ВИМОГИ БЕЗПЕКИ ПІСЛЯ ЗАКІНЧЕННЯ РОБОТИ.

3.1. Упорядкуйте робоче місце, приберіть деталі, матеріал, сміття, відходи.

3.2. Приведіть інструменти у справний стан.

3.3. Старанно приберіть робоче місце.

3.4. Покладіть інструменти в порядок, установлений учителем.

3.5. Приведіть до ладу свій одяг і залиште майстерню з дозволу вчителя.

3.6. Після виходу учнів чергові розпочинають прибирання приміщення.

VІІІ. Підведення підсумків уроку

1.Підсумки роботи класу і ступінь поставленої на уроці мети.Доцільно продемонструвати найкращі роботи учнів.

2.Аналіз роботи окремих учнів.

3.Аналіз характерних помилок при виконанні

4.Виставлення і мотивація оцінок учнів.

5.Завдання додому:

1) Підготувати інструменти для практичної роботи.

2)Закінчити оформлення виробу, якщо це не було зроблено на уроці.

ІХ. Прибирання робочих місць і майстерні:

1.Видача завдання черговим у майстерні.

2 Контроль за прибиранням робочих місць учнями класу.

Додаток 1

Костюм Наддніпрянщини

Додаток 2

Костюм Полісся

Додаток 3

Костюм Полісся

Додаток 4

Вишивки Карпатського регіону

Додаток 5

Костюм Слобожанщини

Амвросіївська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №4

Відомості про регіональні

особливості

оздоблення виробів

в українських

народних традиціях

Підготувала

Близниченко А.В.,
учитель технології